Шведи, які проживали на острові Дагё (зараз о. Хійумаа, Естонія), який відійшов до Росії по Ништадтскому світі 1721, були відправлені на знову освоєні землі України за часів Катерини II. Деякі вважають, що переселення було вимушеним, інші вважають, що обіцяні бідним селянам багаті землі і готові будинки були вигідною пропозицією. В дорозі загинула майже половина з відправилися на південь в серпні 1782 року 1200 шведів. Після прибуття на місце вони не виявили ніяких обіцяних їм будинків, і в результаті, згідно парафіяльним записів, в березні 1783 року в Старошведське проживало лише 135 осіб.
Незважаючи на те, що шведські колоністи могли самі вибрати ділянку землі, вони не стали займатися сільським господарством, а звернулися до звичного рибальства. У 1794 році в Старошведське були переселені ще 30 шведів, захоплених в полон після війни з Густавом III. Однак в селі не було ні пастора, ні шкільного вчителя, а населення його скорочувалася.
У 1804 році в тому ж районі були засновані німецькі поселення Шлангендорф, Мюльхаузендорф і Клостердорф (зараз всі вони входять до складу села Зміївка, що отримала назву від німецького Шлангендорфа). В результаті шведи виявилися в меншості, що призводило до конфліктів з німцями. У 1860 році всі чотири села були об’єднані в один прихід, а це лише посилило конфлікти. Конфлікт збільшувався тим, що з 1860-х років зростаючому населенню стало не вистачати родючої землі. Тоді почалася еміграція з Старошведське в Канаду. Деякі німецькі пастори відкрито намагалися змусити шведів відмовитися від своєї мови, проте так і не змогли змусити їх зробити це, тим більше що на той час стали відновлюватися зв’язку з Швецією.
У Швеції та Великому Князівстві Фінляндському проводився збір грошей та інших пожертвувань, в результаті в 1885 році в селі була відкрита закладена в 1882 році шведська церква: правда, пастора у шведів не було, проповіді читав не знав їхньої мови німецький пастор, використовуючи надсилаються зі Швеції старі збірники. У Старошведське слали також літературу на шведською мовою (в основному старі повчальні і релігійні книги: в 1908 році в бібліотеці було всього близько ста «гідних читання томів»). Викладання в школі велося російською, але існували також уроки рідної мови і катехизи на шведському (правда, як вказується в Nordisk familjebok, в 1908 році платили вчителю-шведу «вкрай погано»). У село стали приїжджати шведи, деякі місцеві жителі виписували шведські газети.
Після початку Першої світової війни зв’язок зі Швецією знову перервалася. До 1927 року в Старошведське жили 895 нащадків естонських шведів. Після революції шведські колоністи попросили дозволу покинути Радянську Росію і відправитися додому, до Швеції, де за їх права виступали низку націоналістів за підтримки архієпископа Натана Сёдерблома.
1 серпня 1928 року 881 житель Старошведське прибув до Швеції. Близько сотні з цих переселенців пізніше вирушили до Канади, слідом за тими, хто поїхав туди ще з Росії. Більшість з них оселилися в Манітобі, хоча дехто і повернувся потім до Швеції.
Більшість колоністів з Старошведське влаштувалися на Готланді. Незважаючи на їх спільне походження, їм не було дозволено створити власну громаду. Іноді вони навіть стикалися з ворожістю місцевого населення: в Швеції тоді була економічна криза, а біженців з Росії розглядали як іммігрантів. Багато заговорили про повернення, і ще до настання 1929 року дещо сімей, при активній підтримці Комуністичної партії Швеції, повернулися в Україну. Всього в СРСР повернулося близько 120 чоловік, включаючи декількох членів шведської компартії, які були надіслані Комінтерном. Вони заснували невеличкий колгосп «Шведкомпартія». Однак голод в Україні змусив жителів Старошведське знову подумати про переїзд до Швеції, і деякі підписали відповідне клопотання, після чого 20 осіб було заарештовано ГПУ, п’ятеро були відправлені до в’язниці.
Коли німецька армія 25 серпня 1941 року увійшла в Старошведське, жителі зустріли солдатів як визволителів. При відступі німців вони були евакуйовані на захід; багато в кінці кінців виявилися в Польщі, були взяті в полон радянськими військами і відправлені в табори. Дехто зумів пробратися до Швеції або назад в Україну.
Зараз в селі залишилося близько 200 осіб, що зберегли шведське культурну спадщину, з них менше 20 носіїв шведської мови. Зв’язки зі Швецією поступово налагоджуються, невелику фінансову допомогу надають Церква Швеції і комуна Готланд. Існує суспільство нащадків жителів Старошведське.
