Село Корсунка Новокаховського міськради своєю назвою зобов’язане старообрядницького монастиря, заснованого в 1784 році архімандритом Досифєєм по волі князя Потьомкіна. Таврія кінця XVIII століття стала своєрідною «землею обітованою» для російських старообрядців, переслідуваних у себе на батьківщині за розбіжності з офіційним православ’ям. Корсунський монастир незабаром перетворився на справжній духовний центр старообрядництва або древнеправославія.
У 1784-1803 році був зведений монастирський собор Корсунської Богородиці. Поряд знаходилася триярусну дзвіницю, висота якої перевищувала 74 метри. З неї було видно не тільки всі землі монастиря, а й околиці Херсона. Біля входу в собор стояла воскова статуя Святого Афанасія, а біля неї – каса для пожертвувань.
На північ від соборного храму перебувала трапезна з церквою Святого Михайла, єпископа Синадського (1804 рік), а на схід – церква Святого Димитрія Солунського (1797- +1802 роки). Пізніше, в 1854 році, побудований архієрейський будинок з Миколаївською церквою.
Корсунський монастир оточувала кам’яна огорожа з чотирма кутовими вежами, прикрашеними восьмикутний хрест. Від Східних воріт, обсаджена фруктовими деревами, архієрейська дорога (нині – вулиця Набережна) вела до маленького цвинтарного храму Всіх Святих (1857 рік), де ховали найбільш видатних благодійників монастиря. З 1845 року Корсунський монастир став приймати і православних ченців, а в II половінеXIX століття перетворився у винятково православну обитель.
У роки радянської влади доля монастиря, як і більшості святинь Таврії, була трагічною. У 1930 році його закрили і передали радгоспу, що був частиною господарства заповідника «Асканія-Нова». У 1947 році тут розмістився дитячий будинок, а з 1969 року -школа соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників, звичаї якої описані в повісті Олеся Гончара «Бригантина». У 1955-1959 роках був розібраний ряд будівель монастиря: собор, дзвіниця, архієрейський будинок, два готелі за монастирськими стінами, що завдало непоправної шкоди архітектурному ансамблю. Від монастирського комплексу до наших днів збереглося лише 8 будівель. З них найбільш цікаві трапезна, Дмитрівська церква, огорожа з вежею і воротами. До витягнутої в плані трапезної зі сходу примикає Михайлівська церква з гранованою апсидою. Декор її фасадів дуже стриманий, що цілком відповідає суворим естетичним смакам старообрядців. Єдине їх прикраса складають арочні сандрики над вікнами і дверима, а також зубчастий фриз. У 1999 році в Михайлівській церкві відновилися богослужіння.
Перебудована за радянських часів в водонапірну вежу, Дмитрівська церква являє собою досить рідкісний для України, але поширений в Центральній Росії тип храму «іже під коло-коли». Зовні будівля швидше нагадує оборонну вежу, ніж церква. Архітектурний декор скромний і одночасно величний. Нині йде боротьба за повернення Свято-Дмитрівського храму православної церкви
Від монастирської огорожі вціліли частини стін, західні ворота, увінчані бароковим фронтоном, і кругла північно-східна вежа з шатровим завершенням. Надзвичайно мальовничо виглядає звите на ній гніздо лелеки …
(ЕНЦ. «Подорож по Херсонщині»)
