Кінбурнський півострів

Кінбурнський півострів у приморській частині закінчується Кінбурнською косою на північному заході та Покровським півострівом на південному сході, де сформовані дві коси — відмираюча Покровська (Камбальна) і нова Суха. Геологічною основою території п-ва є алювіальні відкладення Дніпра, представлені тут потужною товщею пісків. Води Чорного моря, Ягорлицької затоки та Дніпровсько-Бузького лиману, а також численні солоні, зрідка прісні озера (всього їх на п-ві 988), близьке до поверхні залягання ґрунтових вод значною мірою визначають специфіку та унікальність ландшафтів півострова. На території півострова переважають такі зонально-інтразональні ґрунти як дерново-піщані (ареносоли), тут також розвинені такі інтразональні ґрунти як солончаки, солонці-солончаки, чорноземоподібні солонці (група галоморфних ґрунтів), у приморських частинах — маритимні ґрунти. Флора півострова переважно представлена дібровами, чорноольшанниками, дрібнолистяними породами (береза дніпровська, чагарники), суходільними луками на пісках, засоленими луками на пісках, луками літоральної зони, степовими та болотними угрупованнями, галофітами.

Штучні ліси, головним чином соснові, є важливою складовою рослинного покриву півострова. Специфіка фауни півострова визначається голоценовою молодістю півострова та розташуванням у приморській сухостеповій підзоні. Найбільшою різноманітністю тут виділяється фауна безхребетних, а також ссавців, земноводних та особливо птахів. Через територію півострова проходять міграційні потоки багатьох видів птахів, що визначає міжнародне природоохоронне значення регіону. На Кінбурнському півострові гніздиться близько 240 видів птахів, зокрема лебеді, сірі чаплі, рожеві пелікани, гуси, фазани, чаплі. Фауна налічує велику кількість видів, занесених до Червоної книги України.

-> Відпочинок у самій незайманій частині Кінбурна в кемпі на березі моря

Кінбурнський півострів – важлива ланка приморського екологічного коридору, в межах якого пролягають міграційні шляхи багатьох водоплавних птахів. Тут склалися сприятливі умови для їхнього гніздування, сезонних концентрацій та зимівлі. У цьому районі можна зустріти близько 300 видів пернатих. У 2001 році на Кінбурні зафіксували рекордну для Східної Європи кількість рожевих пеліканів. На ділянках приморських лук між озерами Черніно і Черепашино, на околицях села Покровка, вдалося зберегти одне з найбільших у Європі місць зростання диких орхідей.

Територія Кінбурнського півострова – важливий рекреаційний та туристичний об’єкт України. Різноманітність ландшафтів, зокрема незрівнянні морські та лиманно-морські пляжі, кінбурнські солеродні та грязьові озера, мілководдя Ягорлицької затоки, колкові гаї та лісові реліктові масиви — Волижин ліс, Ковалевська сага — важливі привабливі об’єкти Кінбурнської підлоги.

Нинішній півострів у давнину був добре відомий фінікійським купцям і піратам. Цей край колись називали Гілєєю (Борисфенідою). “Якщо переправитися через Борисфен (Дніпро), то першою від моря буде Гілея, а вгорі від неї живуть скіфи-землероби”, – писав про Кінбурнський півострів давньогрецький історик Геродот, який відвідав цю землю в далекому V ст. до зв. е. «Земля під густим лісом» (давньогрец. – Гілея) була добре знайома ольвіополітам (VII-VI ст. До н. Е..). Вони вважали цю землю священною. В історії збереглися легенди про неї як землю, де жили Боги. Скіфи вважали цю територію особливо значимої. Тут вони мали ритуальний центр. За переказами, саме у цих місцях вони ховали своє золото. Археологами тут виявлено стоянки ІІ тис. до н. е., V ст. н. е. Тут йшов шлях «Шлях із варяг у греки». У дистальній частині (краю) Кінбурнської коси в XV столітті турками була побудована фортеця Кінбурн, в районі якої А. В. Суворов розгромив великий турецький десант у 1787 році. У ході Кримської війни фортеця була зруйнована франко-британським флотом.

Фото